Методична скарбничка

«Вчитель доти вчитель – доки він учень. Сприяти

педагогу в цьому – провідна функція методичної роботи»

К.Д. Ушинський

Завданням методичної служби ДНЗ є:

* Вивчення та розвиток педагогічної компетентності кожного вихователя;

* Стимулювання творчого потенціалу;

* Підвищення педагогічної культури вихователів;

* Вдосконалення педагогічної майстерності;

* Розвиток спеціальних умінь та навичок;

* Формування навичок самостійного аналізу власної педагогічної діяльності.

Базується на принципах методичної роботи:

Педагогічна співпраця з вихователем

Робота в режимі довіри, доброзичливості

Творча атмосфера , стимулювання творчої активності

Принцип допоміжне – регульованого контролю

Надання вихователеві права вибору

Системність методичних заходів

Щоденна допомога

Випереджальний характер методичної роботи.

Завдання на навчальний рік

та оздоровчий період

Аналіз діяльності колективу, результати діагностування, перспективи розвитку дошкільного закладу та реальний стан освітнього процесу підтверджують необхідність продовжити роботу колективу ДНЗ над реалізацією науково-методичної проблеми «Формування цілісної, життєво компетентної особистості в умовах інноваційного розвитку дошкільної освіти» (творчий етап).

Враховуючи аналіз освітньої і методичної роботи у 2015\2016 навчальному році, досягнення і перспективи розвитку ДНЗ, педагогічний колектив у наступному 2016\2017 навчальному році буде спрямовувати свою діяльність на розв’язання основних пріоритетних завдань.

Пріоритетні завдання освітнього процесу

на 2017-2018 навчальний рік:

  1. Використання інноваційних форм і засобів інтелектуального розвитку дітей дошкільного віку.

  2. Реалізація індивідуального підходу у фізкультурно-оздоровчій роботі з дошкільниками.

  3. Продовжити вирішення завдань трудового виховання як важливого засобу ранньої соціалізації дітей дошкільного віку, формування їх практичних економічних умінь і навичок.

Завдання педагогічного колективу

на літньо-оздоровчий період 2018 року:

  1. Створення оптимальних умов для зміцнення здоров’я вихованців, збереження їх життя та подальшого формування життєвої компетенції шляхом упровадження сучасних здоров’язбережувальних та здоров’яформувальних освітніх технологій.

  2. Оптимізація рухового режиму та самостійної ігрової діяльності у дошкільному закладі як важливої складової фізичного розвитку дошкільників.

  3. Продовження роботи з удосконалення планування освітнього процесу згідно вимог нової редакції Базового компонента дошкільної освіти – Державного стандарту дошкільної освіти.

МЕТОДИЧНА СКАРБНИЧКА

ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В ДНЗ.

“Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися,

але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо.”

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.

Патріотизм (грец. patris — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;

краєзнавство;

ознайомлення з явищами суспільного життя;

формування знань про історію держави, державні символи;

ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам’ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам’ятні місця України», «Рідне місто (село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та ін. Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім’ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.

Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.

Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім’ї, дит. садка, міста);

формування духовно-моральних взаємин;

формування любові до культурного спадку свого народу;

виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

почуття власної гідності як представників свого народу;

толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

При ознайомлюються з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки). Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.

Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну – художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДІЦІЇ ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ КУТОЧКІВ У ГРУПАХ ДНЗ

Національний куточок у групі має бути розташований у світлому, зруч­ному для огляду місці, бути візуально відокремленим від ігрових центрів. Експозиція національного куточка в групі не повинна бути перенавантаженою та застиглою, вона має змінюватися, поповнюватися. Важливим критерієм національного куточка є його естетичне оформлення.

Крім предметів, виробів національного мистецтва, що подані в пам’ятках нижче, в експозицію можна включати вироби, які виготовляли та використо­вували в народі відповідно до обрядових циклів (осіннього, зимового, весня­ного, літнього). Наприклад:

осінній цикл: свято врожаю – кошик із фруктами, овочами;

зимовий цикл: Різдвяні свята – “зірка” з дерев’яної обичайки (обід сита, решета, бубна тощо) і тоненьких дощечок – семи шалівок, декорова­на кольоровим папером, стрічками; на стіл кладуть сіно, зерно, сніп-дідух (пропоновані рекомендації визначені у матеріалах А. Богуш).

весняний цикл “Свято першого жайворонка” – фігурки випечених із солоного тіста жайворонків та голубів; “Вербна неділя” – вербові гілочки, прикрашені квітами, стрічками тощо.

У національному куточку можна ставити букет з квітами (мак, чорнобривці, ромашки, барвінок, півонія, жоржина, ковила тощо).

Зміни в експозиції національного куточка можуть бути пов’язані із пізнавальною темою тижня з народознавства.

Наприклад:

Тема “Українська хата” — макет української хати; “Птахи-символи” — лелека-іграшка; “Криниця – оберіг українського народу” – макет криниці.

“Український віночок”, “Український одяг” – зразки віночків зі стрічками. Важливо зазначити, що віночки дівчата зберігали у скрині, не носили їх щодня, а вдягали на свята, тому бажано, щоб і в куточку його ви­кладали або вивішували лише у святкові дні, а також протягом тематичного тижня ознайомлення дітей з національним одягом.

Також предмети експозиції можуть змінюватися залежно від те­матики занять з образотворчого мистецтва.

У старшій групі доцільно виділяти регіональні особливості народного одягу, мистецтва, знайомити з народними умільцями свого регіону.

Педагогам треба чітко розуміти, які посібники, матеріали зберігаються у шафах вихователя, який дидактичний матеріал необхідний для проведення занять, бесід тощо, а які вироби та посібники є експонатами національного куточка.

Важливо зазначити, що коли відбуваються зміни в експозиції національного куточка, то на це обов’язково треба звертати увагу дітей. Вихователеві необхідно обговорити ці зміни з дітьми, пояснити, з чим вони пов’язані, детальніше розглянути нові предмети тощо. Такі спостережен­ня та бесіди щодо змін в експозиції обов’язково плануються вихователем заздалегідь і фіксуються у перспективному та прописуються в календарному планах.

Пам’ятка

Національний куточок у молодшій групі

Ляльки – дівчинка і хлопчик – у національному вбранні.

Вироби народних промислів України:

посуд: миска, полумисок, горщик, макітра, глечик, куманець, бариль­це, горнятко (посуд можна ставити на рушник-стирок, на святковий рушник у дні свят);

іграшки;

музичні дитячі народні інструменти – яворівські сопілка, дзиґа, свищики (різної форми);

писанки (виставляють напередодні Великодніх свят).

Альбом “Українські казки”, у якому розміщуються ілюстрації до на­родних казок (ілюстрації з казок поповнюються поступово).

Макет подвір’я з українською хатою, спорудами для свійських тварин та фігурки тварин.

Виставляється по 1-2 предмети кожного виду виробу, протягом року змінюються на інші або змінюються на такі самі вироби, але з іншим роз­писом тощо.

5. Дидактичні ігри, наприклад, “Збери з частин ціле” (іграшки).

Пам’ятка

Національний куточок у середній групі

Ляльки – дівчинка і хлопчик – у національному вбранні.

Вироби народних промислів України:

  • посуд: миска, полумисок, горщик, макітра, глечик, куманець, бариль­це, горнятко (посуд можна ставити на рушник-стирок, на святковий рушник у дні свят);
  • іграшки;
  • музичні дитячі народні інструменти – яворівські сопілка, дзиґа, свищики;
  • писанки (виставляють напередодні Великодніх свят).

Виставляється по 1-2 предмети кожного виду виробу, протягом року змінюються на інші або змінюються на такі самі вироби, але з іншим роз­писом тощо.

Альбом “Українські казки”, у якому розміщуються ілюстрації до народних казок (ілюстрації з казок поповнюються поступово).

Дидактичні ігри (орієнтовний перелік): “Знайди за назвою український посуд”, “Збери з частин ціле” (розбилася таця, свищик-іграшка тощо), “Що зайве?” (народні та сучасні народні інструменти; народний та сучасний одяг) тощо.

Дидактичний фотоальбом “Наше місто – Радомишль”.

Пам’ятка

Національний куточок у старшій групі

Мапа України або її макет.

Ляльки – дівчинка і хлопчик – у національному вбранні.

Вироби народних промислів України:

  • посуд: миска, полумисок, горщик, макітра, глечик, куманець, бариль­це, горнятко, таріль, таця (посуд можна ставити на рушник-стирок, на свят ковий рушник у дні свят);
  • іграшки;
  • музичні дитячі народні інструменти – яворівські сопілка, скрипка, дзиґа, свищик;
  • писанки (виставляють напередодні Великодніх свят).
    Виставляється по 2-3 предмети кожного виду виробу, протягом рокузмінюються на інші або змінюються на такі самі вироби, але з іншим роз­писом тощо.

Дидактичний фотоальбом “Україна – наша держава”, “Київ – столиця України”, “Радомишль – рідне місто”.

Альбом “Українські казки”, у якому розміщуються ілюстрації до на­родних казок, персонажі народних казок (ілюстрації з казок поповнюються поступово).

Дидактичні ігри (орієнтовний перелік): “Знайди за назвою український посуд”, “Збери із частин ціле” (розбилася таця, свищик-іграшка тощо), “Що зайве?” (народні та сучасні народні інструменти; вироби народних промислів), “Дорогами країни” (робота з мапою України) тощо.

У вихователів обов’язково повинні зберігатися у шафі тематичні пап­ки або альбоми:

“Державні символи України” (на звороті кожного символу надруковані орієнтовні бесіди з дітьми про цей символ);

“Національні символи України” (хліб, рушник, віночок, калина тощо);

“Визначні дати України” (ілюстрації, які відображають святкові події, можна виставляти у куточку напередодні святкування цих дат);

“Митці України”;

портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки та інших (вивішуються у національному куточку в дні народження та вшанування пам’яті видатних діячів, прикрашаються рушником-покутником).

Завдання ознайомлення дітей з витоками народознавства

(поради педагогам)

Нині, повертаючись до історії українського народу, відроджуючи, про­буджуючи до життя національні традиції, національний дух нашого народу, ми виховуємо свідомого громадянина і патріота нашої держави. Починати цю роботу потрібно з раннього віку в сім’ї, у дитячому садку, в школі.

Організовуючи народознавчу роботу з дошкільниками, вихователі повинні у комплексі розв’язувати пізнавальні, навчальні, виховні та мовленнєві за­вдання (А. Богуш).

Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, природні багатства.

Дітей спочатку ознайомлюють з найближчим оточенням, з яким вони щодня контактують. Поступово стежинкою рідного краю ведуть дитину до столиці України – Києва, інших міст та пам’ятних місць Батьківщини.

На заняттях з народознавства малюк уперше долучається до державних символів (Герба, Прапора, Гімну) та народних національних оберегів (калини, верби, віночка, рушника тощо).

Предметом обговорення у дитячому товаристві мають бути й родинні корені кожної сім’ї, кожної родини. Вихователь повинен стимулювати й за­охочувати дітей до пізнання свого родоводу.

Упродовж перебування дітей у дитячому садку потрібно ознайомити їх з побутом нашого народу як у минулому, так і на сучасному етапі. Діти повинні знати (впізнавати, розрізняти) українські національні іграшки, національний (традиційний та регіональний) одяг, взуття, посуд, предмети побуту та хат­нього інтер’єру, подвір’я. Треба розвивати у дітей цікавість до української національної обрядовості, народних свят, ігор, народних прикмет, народної творчості, національного мистецтва, народних промислів. Не можна обійти увагою й українську національну кухню.

Пізнавальні завдання реалізуються й у пізнаванні дітьми природи рідного краю (ліси, степи, моря, гори, заказники тощо).

Навчальні завдання передбачають формування перших наукових наро­дознавчих та історичних понять, у майбутньому – основи наукового мислен­ня, національної свідомості, самосвідомості та психології.

Вихователь повинен:

розвивати пізнавальну активність дітей, прагнення якнайглибше пізнати свій народ, свої національні корені;

формувати стійкий інтерес до народознавчого матеріалу, бажання пізнати його глибше, навчити використовувати його в побуті, у своєму дитя­чому житті, запам’ятовувати вірші, прислів’я, приказки, казки, загадки;

прищеплювати дітям елементарні трудові навички, пов’язані з на­родними ремеслами. Вчити малюків вишивати, витинати, розписувати заукраїнськими мотивами писанки, іграшки, посуд виготовляти різні вироби: іграшки, глиняний посуд, вибійки, витинанки, аплікації тощо.

Розвивальні завдання передбачають розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам’ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого та сучасного, відокремлювати місцеве, регіональне від загально-традиційного національного.

Мовленнєві завдання є супутніми на кожному народознавчому занятті. Наприклад, мандруючи до української оселі прадідів, діти вперше чують сло­ва стріха, тин, перелаз, скриня, ослін, долівка.

Словник дітей також поповнюється образними виразами, коли вони слу­хають фольклорні твори та твори українських письменників. Діти згадують знайомі прислів’я, приказки, примовки. Кожне заняття супроводжується розповідями дітей про побачене, почуте, пережите.

Виховні завдання мають на меті прищепити дітям насамперед любов до рідного краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до батьківщини, почуття гордості за свій народ, повагу до національної культури, національних звичаїв та оберегів.

Природними національними рисами характеру українців вважаються щирість, гостинність, доброта, мудрість, щедрість, добре почуття гумору. Отож ці риси особистості потрібно виховувати у дитини, використовуючи для цього багатий народознавчий матеріал.

Заняття з народознавства сприяють вихованню у дітей духовності на національному ґрунті, доброзичливості, чесності, взаємоповаги, чемності, скромності, товариськості, поваги до культури інших народів, вшанування їхніх традицій, оберегів.

Залучення дітей до народної творчості, мистецтва, безпосередня участь у національних святах виховують у них естетичні почуття, розвива­ють художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитину радощами, піднімають настрій, формують естетичний смак.

Проведення занять, організація свят з народознавства потребує серйозної підготовки педагогів. Відхилення від змісту тлумачення основних подій, традицій, що їх використовують на занятті або святі, допускати не можна. Як зазначає А. Богуш, календарно-обрядовий матеріал повинен обиратися з мінімальним релігійним звучанням.

Впровадження інноваційних технологій в практику роботи дошкільних навчальних закладів

На сучасному етапі відповідно до Державної національні програми “Освіта” (Україна XXI століття), Закону України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту” визначальною складової формування освіти є оновлення її змісту. Цей процес не повинен носити стихійного характеру, він потребує певного управління. Проблема оновлення педагогічної системи є дуже важливою, актуальною. Інновації відкривають досконаліші шляхи піднесення якості наукових досліджень та реального вдосконалення практики. Інноваційна діяльність вихователів знаходить своє відбиття у створенні закладів нового типу, в розробці і введенні елементі нового змісту освіти, нових освітніх технологій, зміцненні зв’язків практики з наукою, зверненні до світового педагогічного досвіду.

Інноваційна педагогічна діяльність, пов’язана з відмовою від відповідних штампів, стереотипів у вихованні навчанні і розвитку особистості дитини, виходить за межі діючих нормативів, створює нові нормативи особистісно-творчої, індивідуально спрямовані діяльності педагога. Забезпечення інноваційної діяльності передбачає вивчення теоретичних питань удосконалення навчально-виховного процесу, позитивних сторін педагогічної теорії, ідей і технологій, які вже досліджувалися і впроваджувалися в педагогічну практику.

Термін «інновація» запозичений з латинської (іnnvаsion – нове, нововведення). З часом він модифікувався на «інновацію», що прийнятий в усьому світі. Педагогічні інновації – це загальна назва нового педагогічного продукту (теоретичного, практичного), що втілюється у навчально-виховний процес – концепції, теорії, системи, моделі, методики, технології, методи, прийоми тощо.

Освітня інновація – це новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу.

Освітня інновація є структурною одиницею «інновації», яка в свою чергу включає педагогічну, науково-виробничу та соціально-економічну складові.

Педагогічні інновації – це нововведення у навчальному й виховному процесах.

Науково-виробничі – це нововведення у галузі розробки сучасних матеріально-технічних пристроїв для закладів і установ освіти (наприклад комп’ютери, мультимедійні пристрої тощо).

Соціально-економічні – це нововведення у правовому та економічному забезпеченні системи освіти тощо.

Освітні інновації – це вдосконалені чи нові освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи або їх компоненти; освітні технології, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності.

На сучасному етапі освітні інновації, що здійснюються у вітчизняній системі дошкільної освіти, можуть бути класифіковані як такі, що здійснюються: 1) у змісті навчання й виховання дітей; 2) у формах, методах і технологіях навчання та виховання дітей; 3) змісті, структурі, формах і методах управління закладом освіти. Конкретизуємо їх:

Інновації у змісті навчання і виховання.

1. Запровадження Базового компоненту дошкільної освіти, розроблення проектів державних стандартів початкової освіти, загальної середньої освіти, вищої та післядипломної освіти.

2. Розроблення загальнодержавних концепцій виховання дітей та молоді на засадах національних, родинних, громадських, індивідуальних цінностей особистості.

3. Створення авторських навчальних планів і програм, підручників, навчальних посібників, виховних систем.

4. Розроблення нової системи оцінювання навчальних досягнень у загальноосвітній школі.

Інновації у формах, методах і технологіях навчання та виховання.

1. Впровадження дистанційної форми навчання.

2. Діалогові, діагностичні, інтерактивні методи навчання і виховання.

3. Розвивальне, диференційоване, індивідуально орієнтоване, алгоритмізоване, проектне навчання та виховання.

Інновації у формах і методах управління закладом освіти.

1. Запровадження модернізованих управлінських функцій керівника (прогностичної, політико-дипломатичної, менеджерської, представницької, консультативної).

2. Впровадження у практику роботи закладу освіти громадсько-державних форм управління.

3. Запровадження моніторингу під час здійснення управлінських функцій.

4. Використання економічних методів управління.

Інноваційна діяльність у роботі ДНЗ – вимога часу, яка спрямована на забезпечення адекватності навчально-виховного процесу та його результатів до сучасних вимог суспільства. Інноваційна діяльність стала стимулюючим чинником у розвитку нашого дошкільного закладу. Вихователі закладу з метою удосконалення навчально-виховного процесу використовують інноваційні методики та технології. Варіативність і різноманітність змісту, методів і прийомів навчання і виховання дошкільнят вимагає об’єднання зусиль педагогів, аби докорінно змінити власне підходи до роботи з дітьми, переорієнтувати кожного працівника на те, щоб у центрі уваги незмінно перебувала дитина.

Перелік інноваційних технологій та методик у галузі дошкільної освіти:

Психолого-педагогічне проектування, Піроженко;

Діагностична методика Т.Піроженко “Мовленнєве зростання дошкільника”;

«Театр фізичного виховання», М.Єфименко;

«Створення ситуацій успіху», А.Бєлкін;

Методика ТРВЗ, Г. Альтшуллер;

Методика М.Монтессорі («Будинок вільної дитини»);

Організація музичного виховання (Карл Орф);

Використання спадщини В.Сухомлинського;

Спадщина С.Русової («Український дитячий садок»);

Інформаційні технології;

Ейдетика;

Палочки Кюінезера;

Ігрові технології навчання, Б.Нікітін;

Вальдорфська педагогіка, Штейнер Р.;

Методика навчання дітей читанню (М.Зайцев)

Методика навчання дітей читанню (Л.Шелестова);

Методика навчання дітей раннього віку Глена Домана;

Система освіти «Довкілля» (Ільченко В.);

Методика використання схем-моделей для навчання дітей описовим розповідям

(Ткаченко Т.);

Методика використання схем-моделей у лексично-граматичній роботі (Крутій К.);

Особистісний розвиток дитини засобами взаємодії різних видів мистецтв;

Поліхудожній розвиток дітей дошкільного віку в педагогічному процесі дошкільного навчального закладу;

Методика розвитку творчих здібностей на заняттях з малювання (Шульга Л.);

Нова модель дошкільного закладу (Заранська Н.Й.);

Педагогіка Амонашвілі;

Програма навчання дітей читанню за методикою Петерсона.

Методика Л.Калузької;

Арттерапія

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

В ГРУПАХ РАННЬОГО ВІКУ

Ранній вік – найвідповідальніший період у житті дитини, оскільки в цей час закладається фундамент майбутньої особистості, формуються основи фізичного і психічного здоров’я. Домінантною в роботі є забезпечення гуманних безпечних умов життєдіяльності, збереження та зміцнення здоров’я і повноцінного фізичного розвитку кожної дитини, зважаючи на її потреби, індивідуальні можливості, антропометричні показники.

Слід зосередити увагу на таких структурних компонентах змісту фізичного розвитку, як формування усвідомленого ставлення дитини до певних чинників її здоров’я, оволодіння нею руховим досвідом, гігієнічними навичками, основами культури харчової поведінки та безпечної життєдіяльності. Однією з основних умов повноцінного фізичного розвитку дитини є правильна організація її життєдіяльності, яка передбачає:

– забезпечення захисту дитини;

– створення оптимальних санітарно – гігієнічних умов;

– організація доцільного режиму активної діяльності та відпочинку;

– забезпечення раціонального харчування;

– використання пасивних та активних фізичних вправ з метою розвитку рухової сфери;

– проведення своєчасної профілактичної роботи стосовно здоров’я та фізичного розвитку дитини, систематичне

застосування загартовуючих засобів.

Зважаючи на підвищену потребу дітей раннього віку у руховій активності, задля активізації самостійної рухової діяльності необхідно створювати відповідні умови в групі, майданчику та сім’ї. Наявність обладнання (гірка з драбиною та спуски, колода, ребриста дошка, гімнастична лава, куби), систематичне проведення ранкової гімнастики, занять з фізичної культури, гігієнічної гімнастики після денного сну, рухливих ігор, ігрових вправ, стимулювання дорослими цієї діяльності забезпечать різноманітність рухового досвіду дітей.

У період раннього дитинства відбувається становлення і розвиток усіх психічних процесів – сприймання, пам’яті, наочно – дійового мислення, уяви.

В основі пізнавальної сфери дитини лежить сприймання і дія. Дії можуть бути різними: обстеження, маніпулювання, комунікативні дії, ігрові. У ранньому віці дитина використовує їх при спілкуванні, у предметно–практичній, ігровій, художньо – конструктивній діяльності. У діяльності відбувається її пізнавальний розвиток.

Завдання педагогів, батьків – організовувати та всіляко підтримувати у дитини інтерес до певних видів діяльності, вправляти її в умінні зосереджуватися на предметах довкілля, об’єктах і явищах природи. Сприйняття їх дитиною (зором, слухом, нюхом, смаком, за допомогою тактильних відчуттів ), обстеження, порівняння, маніпулювання є школою сенсорного розвитку, що, у свою чергу, лежить в основі пізнавальної сфери дитини.

Не менш важливим є створення в дошкільних навчальних закладах розвивальних умов, атмосфери затишку, тепла, довіри, надійності для становлення пізнавальної активності дитини, забезпечення її емоційної стабільності.

Нехтування емоційним благополуччям може обернутися в майбутньому зниженням темпів психічного розвитку особистості.

Істотним новоутворенням раннього віку є мовлення, яке розвивається двома лініями: удосконалюється розуміння мови дорослих (дитина розуміє значення слів, фраз, аналізує мовлення дорослих) і формується власне активне мовлення дитини ( інтересно зростає словник, з’являється граматичне оформлення речень, початки описових розповідей, самостійне мовлення набуває статусу регулятора поведінки).

У перші три роки розвиваються всі функції мови. Мова стає засобом спілкування з дорослими та дітьми; засобом пізнання, важливим показником загального розвитку дитини. З огляду на це педагоги мають усвідомлювати важливість створення сприятливих умов для мовленнєвого розвитку дитини:

– пропонувати еталонні зразки висловлювань, заохочувати до наслідування;

– привертати увагу до граматичної будови мови;

– збагачувати словниковий запас;

– вправляти в умінні розуміти зв’язне мовлення дорослих;

– виховувати інтерес до книги.

Цьому сприятимуть ігри, використання фольклору, читання казок, повтор потішок, забавлянок, практична діяльність, урізноманітнення ситуацій, розширення дорослими життєвого простору. Оскільки дитина раннього віку продовжує інтенсивно пізнавати навколишній світ, слід наситити найближче до неї оточення творами образотворчого, музичного, літературного мистецтва. Народні іграшки, дитячі музичні інструменти, предмети українського декоративно-прикладного мистецтва будуть виховувати і формувати естетичний смак дитини, розширювати уявлення про різноманітність творів.

Щоб маленька дитина не виросла байдужою до світу прекрасного, необхідно якомога раніше залучати її до процесу творення малюнка, ліплення, музикування, слухання та розігрування нескладних сюжетів казок, приказок, співанок.

Різними видами художньої діяльності дитина організовано займається на ігрових заняттях у співпраці з дорослим, а також у повсякденному житті. Тому важливо, щоб вона щоденно чула спокійні мелодії, колискові пісні, співаночки, народні музичні твори, звучання дитячих музичних інструментів, могла розглядати гарно ілюстровані дитячі книги, картинки, театральні атрибути, костюми.

Головним завданням повинно бути виховання естетичних почуттів дитини, а навчання прийомів – допоміжним, бо, естетичне виховання дітей – це розвиток умінь емоційно відгукуватися на прояви прекрасного в мистецтві та житті.

Увагу педагогів слід привернути до того, що одним із найважливіших напрямків особистісно орієнтованої виховної діяльності дорослого є розвиток у ранньому дитинстві передумов соціальної компетентності та емоційної спрямованості малюка на довкілля і самого себе.

Саме в ранньому дитинстві закладаються передумови для компетентного входження малюка в соціальне середовище та інтеграції з ним. У два – три роки дитина лише започатковує свій шлях проходження важливих для особистісного зростання етапів, як:

– адаптація (засвоєння елементарних суспільних норм, оволодіння належними формами та засобами діяльності, реалізація потреби “бути, як всі”);

– індивідуалізація (реалізація бажання виділятись серед інших, зробити щось по-своєму, настояти на своєму);

– інтеграція (прагнення зберегти індивідуальні риси, які сприяють розвитку дитячого угрупування; потреба внести у спільний продукт свій особистий внесок).

Входження малюка в соціальну дійсність супроводжується різноманітними переживаннями. Дитина виявляє інтерес, радість, гнів, страх, симпатію, хвилювання.

Явища соціуму вона диференціює у двох вимірах – приємні – неприємні, безпечні – небезпечні. Якщо ті чи інші реакції дитини набувають характеру тенденції, вони перетворюються на емоційні риси – веселість, оптимізм, дратівливість, боязкість. Враховуючи це, педагоги повинні дбати, щоб дитячі переживання мали різноманітну забарвленість з переважанням позитиву. Це формує у малюка довіру до людей, допоможе засвоєнню науки і мистецтва жити серед дорослих і однолітків.

Отже, емоційне благополуччя та соціальну компетентність дитини слід розглядати як важливий параметр у її цілісній характеристиці.

Поняття “емоційно – соціальний розвиток ” можна представити у вигляді моделі:

Складники моделі, з одного боку, визначають важливі сторони емоційно – соціального розвитку дитини перших трьох років життя, з іншого – відповідні напрямки виховної роботи дорослого, що є важливим з огляду на необхідність чіткого розуміння змістового наповнення педагогічної роботи щодо емоційно – соціального розвитку малюка.

Саме за цими складниками унормовано вимоги до змісту даного напряму виховної робот дорослого, що є важливим з огляду на необхідність чіткого розуміння змістового наповнення педагогічної роботи щодо емоційно–соціального розвитку малюка.

Саме за цими складниками унормовано вимоги до змісту даного напряму виховної роботи в програмі “Зернятко”.

Для використання у практиці виховання педагогам та батькам радимо скористатись таблицями динаміки емоційно – соціального розвитку в ранньому віці, в яких подано вікову динаміку змін за двома напрямками. По-перше – за складниками емоційно – соціального розвитку; по-друге – за віковими періодами (вік немовляти та ранній вік ). Ця інформація може слугувати орієнтиром у доборі адекватних віковим особливостям дітей методів, прийомів, засобів виховання.

Особливий акцент слід зробити на питанні оптимізації емоційного та соціального розвитку малюка. Роботу у цьому напрямку варто розпочати з ведення картки розвитку дитини, щоб:

– фіксувати різні прояви малюка на певних вікових етапах;

– зіставляти реальну поведінку з віковою нормою;

– відстежувати динаміку змін поведінки.

Можливі інші варіанти фіксації проявів емоційно – соціальної активності дитини (“Щоденники спостережень”.

При цьому педагогів, батьків необхідно навчати уважно, без поспіху спостерігати за малюком та фіксувати об’єктивні факти, що відображають зміст життєвої ситуації, послідовність подій та реакцій дитини, їх емоційну забарвленість.

Потребує осмислення уже наявного досвіду та внесення певних коректив з погляду сучасних вимог проблема гармонійної адаптації дітей до нових умов життя в дошкільному закладі, що розглядається сьогодні як одне із важливих завдань їх соціально – морального розвитку.

Задля забезпечення оптимального проходження адаптації, усунення її ускладнень слід організувати роботу з батьками у кілька етапів:

– підготовчий (екскурсії батьків по дошкільному закладу, презентації, збори, консультації, попереднє знайомство з дітьми, відвідування групи батьками разом з дітьми впродовж кількох днів);

– спостереження (поетапний прийом дітей у групу, розробка індивідуального режиму, діагностика, заповнення листків адаптації);

– аналіз та висновки (обробка результатів, аналіз адаптаційних карток, виявлення дітей з важкою адаптацією та індивідуальна робота з ними ).

Отже, у реальній практиці сімейного та суспільного виховання дитини перших трьох років життя усі сторони

розвитку-фізичний, емоційно-соціальний, пізнавальний, мовленнєвий, екологічний та художньо-естетичний повинні бути згармонізовані.

Ш. Особистісне зростання в ранньому віці: суть та умови сприяння

Особистісне зростання – активний процес становлення, в якому дитина бере на себе посильну відповідальність за свої вчинки, діяльність, поведінку. Вона прагне досягти доступних цілей, намагається самостійно розв’язувати елементарні життєві задачі, в неї є певні “дитячі” ідеали, до яких вона прагне. Малюк виробляє найпростіші життєві плани, робить спроби їх реалізувати.

Особистістю дитина не народжується, нею вона стає. І не лише завдяки вихованню та навчанню дорослих, а й в результаті власної роботи над собою. Жодний дорослий, навіть найрідніший, не може пройти цей шлях замість дитини. Якщо ж батьки чи вихователі потуратимуть намаганню малюка перекласти на них відповідальність за прийняття рішень, з часом у нього може виробитися звичка жити не своїм життям, діяти не відповідно до своєї природи та призначення. І як наслідок – виникнення неврозів, невдоволення собою , зовнішні та внутрішні конфлікти, погіршення стосунків із людьми, що оточують, відмова від активної життєвої позиції, заміщення реального життя на уявне, штучне. А це – вкрай небезпечно.

От чому варто вже сьогодні, поки дитина маленька, подбати про її повноцінне, відповідне кожному віковому етапу, становлення особистості. Щоб конкретизувати та поглибити знання педагогів про дітей раннього віку потрібно враховувати комплекс базових якостей, що засвідчує нормальний темп і спрямованість особистісного зростання малюків.

Темп і спрямованість особистісного зростання дитини раннього віку.

Самостійність у знайомих ситуаціях діє незалежно від керівництва й допомоги дорослого, звертається по неї в разі об’єктивної необхідності, ефективно використовує в подальшій діяльності; відмовляється від передчасної допомоги інших; ініціює елементарні рішення; покладається на власний досвід, довіряє своїм можливостям, уміє самоорганізуватися, може відстояти свою думку, виробляє елементарне самооцінне судження; вміє протягом певного часу зайняти себе; радіє власним досягненням.

Працелюбність.

Кожна здорова людина працює, знає що для досягнення результатів треба докласти зусиль;

розуміє, що праця дає радість, завершується практичними результатами, корисна для виконавця та інших людей;

намагається домогтися високої якості, діє старанно, доводить розпочате до кінця; долає елементарні труднощі на шляху до мети;

діє оптимістично, цілеспрямовано;

виправляє помилки;

вдосконалює зроблене, радіє досягненням, прагне досягти успіху.

Варто взяти до уваги, що результатом повноцінного розвитку особистості є її життєва компетентність.

Компетентною називають дитину, яка в різних життєвих ситуаціях поводиться розумно, відповідно до вимог життя щодо обізнаності, вмілості, вправності, досвідченості, які не суперечать власній природі, здоров’ю. Чи доцільно оперувати поняттям “компетентність”, якщо йдеться про маленьку дитину ? Так, маємо на увазі бажану й відповідну вікові міру, здатність малюка діяти впевнено, почуватися спроможним ефективно взаємодіяти з природним, предметним та соціальним оточенням. Компетентна дитина діє винахідливо, розумно, конструктивно застосовує власний досвід та допомогу дорослого. Щоб зробити висновок про те, чи можна вважати ту чи іншу дитину раннього віку компетентною, варто проаналізувати її знання, уміння, навички, звички, якості.

Найважливішими з них у ранньому віці фахівці вважають:

1. Володіння основними видами діяльності: предметно – практичною (діє з предметами побуту, самостійно їсть, частково вдягається – роздягається), ігровою (використовує іграшки за призначенням, відображає картини дорослого життя ), спілкуванням з різними (охоче діє і грає разом, використовує різні способи залучення батьків та вихователів до спільної діяльності).

2. Розвиток основних форм активності – фізичної (вправно бігає, грає м’ячем).

– емоційної (сприйнятлива до подій, орієнтуються в настроях людей, здатна отримувати негативні прояви в присутності сторонніх);

– соціальної (товариська, чуйна, виявляє інтерес до чужих дорослих та однолітків, відкрита для контактів, привітна).

– моральної (орієнтується в елементарних моральних правилах і нормах поведінки, намагається вчиняти правильно, хоче бути приємною);

– пізнавальної (цікавиться новим, ставлять запитання, прагне дістати на них відповіді);

– мовленнєвої (володіє словом, як засобом спілкування);

– художньою (вміє користуватися олівцем, крейдою, фарбами, глиною ; підспівує під музику, пританцьовує, любить книжки, охоче слухає казки та віршики);

– креативної (цікавиться новим ; схильна ризикувати, фантазувати, вигадувати).

3. Сформованість зачатків базових якостей особистості (самостійності, працелюбності, людяності, самолюбності, спостережливості, відповідальності, справедливості).

4. Володіння елементарними знаннями про природу (рослини, тварини, явища, об’єкти), культуру (предмети побуту, транспорт, іграшки, книжки), людей (чужих, рідних, різного віку ), самої себе (зовнішність, уміння, якості, настрій).

5. Розвиток важливих життєвих потреб: у реалізації своїх здібностей, у самостійній діяльності , у захисті своїх інтересів, відстоюванні прав.

Компетентний малюк – особа свідома, вправна, гнучка, яка надає перевагу створювальній активності порівняно з руйнівною, вміє налагоджувати контакти з дорослими та однолітками, уникає конфліктів або розв’язує їх мирним шляхом. Таку дитину можна назвати домірною, оптимістичною, витриманою, саморегульованою.

Визначаючи міру компетентності дитини раннього віку важливо об’єктивно оцінювати прояви її поведінки в різних сферах життя та умовах діяльності , усвідомлювати, що “нормою розвитку є не середньостатичні для її віку показники, а ті кращі, які ймовірні для неї за найсприятливіших умов. Варто говорити про норму розвитку кожної окремої дитини в межах її індивідуальної історії життя, порівнювати її вчорашні досягнення з сьогоднішніми та ймовірними завтрашніми (а не з досягненнями інших, не схожих на неї дітей як ми, на жаль, ще часто робимо).

Щоб дитина раннього віку формувалася як особистість варто: підтримувати в неї оптимістичне, радісне самопочуття, гарний настрій; надавати можливість діяти самостійно приймати прості рішення; не поспішати на кожному кроці оцінювати її дії, привчаючи очікувати схвалення й заохочення; поважати не лише за її успіхи , а й невдачі ( в них гартується воля дитини, вона навчається знаходити свої помилки та виправляти їх ); підтримувати бажання протягом певного часу бути на самоті; поважати її вибори, виховувати інтерес та повагу до інших людей, формувати вміння бути приємною.

Основне призначення сучасного педагога – забезпечити дитині право зростати свідомою, діяльною, самобутньою з розвиненою самосвідомістю. Розвиток свідомості дитячих видів діяльності й творчої активності мають стати основними лініями виховання дитини раннього віку як суб’єкта життєдіяльності та особистості.

ПОРАДИ ВИХОВАТЕЛЯМ ГРУП РАННЬОГО ВІКУ НА ЩОДЕНЬ:

1. Утримуйтесь від принижень дитини образливим словом, демонстрацією своєї влади над нею, погрозою позбавити обіцяного, фізичних покарань.

2. Не кажіть малюкові, що не любити його, коли він скоїв щось погане, ослухався, образив когось, погано виконав завдання. Важливо розвести у свідомості дитини оцінку її вчинків, якостей, результатів у конкретній життєвій ситуації та оцінку як людини в цілому, особистості, рідної істоти.

3. Ніколи не відмовляйте дитині у підтримці й допомозі. Вони засвідчують, що малюк завжди може покластися на дорослого, розраховувати на нього, почуватися захищеним.

4. Утримуйтеся від бажання соромити свою дитину при сторонніх, розповідати іншим про її проблеми та недоліки, карати в присутності значущих для неї людей.

5. Відмовтеся від звички порівнювати свою дитину з іншими.

6. Не намагайтеся примусом звільнити дитину від страхів (темряви, води, замкненого простору). Особливо небезпечно вдаватися до примусових дій щодо чутливих, вразливих, емоційно неврівноважених дітей. Це може продукувати неврози, недовірливе ставлення до дорослих, замкненість як рису характеру.

7. Пам’ятайте: запорукою повноцінного особистісного розвитку дитини раннього віку є спокійне навколишнє середовище. Надто голосна музика, крики дорослих, зловживання оцінними судженнями, перепади в настроях та оцінках дорослих заважають малюкові зосередитися, створюють дискомфорт, відчуття незахищеності, виводять з рівноваги.

8. Не варто штучно прискорювати розвиток. Особистість розвивається в своєму темпі, ритмі. Радійте кожному дню, прожитому разом з малюком, кожному кроку на шляху його становлення, кожному, навіть незначному досягненню на складному шляху особистісного зростання. Поважайте складну роботу внутрішнього самобудівництва дитини, зрозуміло, з вашою допомогою та підтримкою. Допоможіть малюкові, життєвий шлях якого лише розпочинається, навчитися жити власними силами.

9. Контролюючи дії маленької дитини, не поспішайте оцінювати їх. Спробуйте спостерігати за малюком певний час, усвідомити мотиви його поведінки. Контроль дорослого має бути зваженою перевіркою життєвих досягнень дитини, обліком, обстеженням, експертизою, наглядом, проте не цензурою і покаранням. Це – допоміжний, а не каральний інструмент !

10. Будьте для дитини водночас щирим та зацікавленим партнером по спілкуванню, вихователем, який створює розвивальні для особистісного зростання умови, учителем, який не лише збагачує знаннями та вміннями, а й формує пізнавальну активність, психотерапевтом, який “доглядає за душею”, допомагає дитині вийти зі стану депресії, забезпечує різнобарвність життєвих вражень, виступає свого роду “амортизатором”, який пом’якшує впливи зовнішнього середовища.

Розвивальне середовище для дітей раннього віку

Розвивальне предметне середовище – це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розвиток дітей; це система матеріальних об’єктів їхньої діяльності. Організація розвивального середовища для дітей раннього віку має свою специфіку , зумовлену насамперед особливостями психології та фізіології малюків. В основі чинних програм лежить принцип комплексного підходу та вільного центрування. Передбачається створення в дошкільному закладі, як груповій кімнаті, так і на майданчику – функціональних куточків (центрів, зон), в яких розміщені матеріали для стимуляції розвитку дітей з урахуванням їхніх потреб, інтересів і здібностей. Обладнання має бути розраховане насамперед на практичну діяльність дитини, пов’язану з її побутом, щоб поступово готувати малюка до життя, а також сприяти його фізичному та психічному розвиткові.

Для створення такого середовища потрібно враховувати функціональні можливості ігрового матеріалу, вміння формувати ігротеку групи, розподіляти її на куточки (центри, зони). Варто також подбати про відповідність іграшок вікові дітей, характеру їхньої діяльності, про правильне комплектування ігрових наборів.

Основні вимоги до обладнання ігрових куточків (центрів, зон):

– усі іграшки, матеріали, атрибути, предмети замінники об’єднуються за функціональними ознаками відповідно до різних видів предметно-ігрової діяльності дітей (сюжетно-відображувальної, будівельної, рухової);

– більшість дидактичних матеріалів, іграшок та картинок мають бути поліфункціональними, тобто використовуватися по-різному, залежно від мети діяльності;

– усі іграшки, незалежно від їхньої класифікаційної приналежності, групуються так, щоб вони відповідали за розмірами одна одній, зростові дітей і стаціонарному предметному оточенню; в якому малята зазвичай граються;

– середовище має містити як відомі дитині компоненти, так і нові, незнайомі, які забезпечують і пізнавальний розвиток. Поповнюючи обладнання в куточку, вихователь має дотримуватися принципу поступового ускладнення, тобто вносити в групу нові іграшки та ігри згідно з вимогами програми та тими знаннями, яких діти набувають на заняттях. Кожну нову іграшку слід обов’язково обіграти, зробити дітям сюрприз. Рівень інформативності середовища досягається урізноманітненням тематики (від приготування їжі для ляльки до її лікування).

Предметно-ігрове середовище має бути динамічним і мобільним, щоб діти вчилися активно ним користуватися, а також щоб забезпечувати їм свободу дій. Усе обладнання має постійно поновлюватися, видозмінюватися і легко переноситися з одного центру в інший.

Одна з основних умов створення в дошкільному закладі розвивального довкілля ля дітей раннього віку є опора на особистісно орієнтовану модель взаємодії між педагогом і дітьми. А це означає, що:

– пріоритетною метою виховання є формування гармонійної і всебічно розвиненої особистості;

– завдання педагога полягає у забезпеченні інтересів дитини у задоволенні її природних нахилів і потреб;

– дорослий у своїй педагогічній діяльності керується положенням : “Не поруч, не над, а разом”.

Для реалізації цієї моделі у середовищі, що оточує малюків, слід створити умови для повноцінного інтелектуального, морального та естетичного розвитку особистості, її гуманізації.

Предметно – ігрове середовище, в якому діє дитина переддошкільного віку, має бути для неї невичерпним, інформативним, здатним задовольняти потреби в новизні. основою розвитку дитини є практичні, цілеспрямовані дії, ігрова діяльність, під час яких малюк сприймає предмети і явища навколишньої дійсності, усвідомлює зв’язки між ними. Тобто : середовище має бути джерелом збагачення дитячої діяльності і визначатися основними принципами:

– принцип взаємодії;

– принцип активності, самостійності й творчості;

– принцип динамічності;

– принцип вільного центрування;

– принцип емоційного комфорту;

– принцип естетичності в добиранні матеріалів та атрибутів;

– принцип зв’язку з реальним життям;

– принцип урахування вікових особливостей дітей.

Для реалізації принципу взаємодії важливо, по – перше, створити в групі дітей доброзичливу психологічну атмосферу (партнерське спілкування між педагогом і дітьми) ; по – друге, обладнати групові кімнати меблями різної висоти, щоб і вихователь, дитина мали можливість наближатися до позицій одне одного.

Принцип активності, самостійності й творчості полягає в тому, що діти повинні мати змогу розвивати власні інтереси, певні риси характеру, емоції та почуття. Під час практичної діяльності малюки вправляються у виконанні завдань різного ступеня складності, вчаться досягати бажаного результату, проявляючи наполегливість, ініціативність, вносять елементи новизни.

Так, трирічні діти спроможні самостійно вносити зміни в куточки розвивального середовища. Вони приносять з дому цікаві речі, альбоми, вироби. Завдання ж вихователя – зберегти цілісність розвивального середовища, а не перевантажувати дітей зайвою кількістю іграшок та атрибутів, сприяти раціональному їх використанню. Це дає змогу дітям займатися одночасно різними видами діяльності за власними бажаннями та інтересами (розглядати ілюстрації, гратися, виконувати вправи), не заважаючи одне одному. Вони також мають змогу за власним вибором переходити від одного центру діяльності до іншого, від спокійних занять до активних.

Розвивальне середовище досягається репродукціями картин, живими та штучними квітами, ікебанами, настінними керамічними тарілками, декоративними виробами, що сприятиме формуванню в дітей художнього смаку, естетичних почуттів.

Наприкінці першого року життя малюк здатний засвоїти предметні дії, складаючи пірамідки, вчиться виконувати дії, спрямовані на інший предмет.

Починаючи з другого року життя, дітям пропонуються усі види іграшок: образні, транспортні, заводні, музичні, дидактичні, іграшки – меблі, фігурки тварин , будівельні набори, іграшки спортивного характеру.

Одна з основних вимог до іграшки для дітей раннього віку – її безпечність для здоров’я малят. Тому, купуючи іграшку, слід насамперед дізнатися, чи є в неї сертифікат якості. Якщо такого сертифікату немає, немає й гарантії, що іграшка відповідає санітарно – гігієнічним нормам, установленим Міністерством охорони здоров’я України, а саме: що вона зроблена з матеріалів, нешкідливих для здоров’я малюків, не ламка, не містить дрібних деталей, які можна легко від’єднати, та гострих виступів, якими малюк може себе поранити (до речі, зовнішні ознаки безпечності іграшки). Облаштування розвивального середовища для дітей раннього віку в дошкільному закладі має починатися з роздягальні. Щоб зробити її затишною і привабливою, шафи, в яких зберігаються речі малюків, можна пофарбувати в різні кольори, а зверху на них розмістити великі яскраві іграшки, які привертатимуть увагу малюків. На стінах роздягальні радимо повісити ілюстрації або картини із зображенням пір року чи панно на теми дитячих казок.

Групову кімнату рекомендуємо прикрасити квітами, поставити тут акваріум з рибками, клітку з пташками. Усі значущі для дітей фрагменти інтер’єру мають розміщуватися на рівні зросту малят, щоб вони могли їх краще роздивитися і їм було легше діставати все, що може знадобитися для виконання тих чи інших дій. Бажано, щоб над столом у груповій кімнаті висів каскад різноколірних фігурок – це приваблюватиме дітей і сприятиме зосередженню їхньої уваги.

Матеріали, які створюють предметне середовище, мають зберігатися на поличках або в шафах, до яких дитина матиме вільний доступ.

Розвивальне середовище для дітей раннього віку – це динамічний і змінний простір, який забезпечує рухові і пізнавальні потреби кожного вихованця. Вдало організоване розвивальне середовище дає можливість:

– здійснювати виховання й навчання, орієнтуючись на кожну конкретну особистість;

– об’єднувати дітей у групи за здібностями та можливостями;

– заохочувати дітей до різних видів діяльності з використанням різноманітних матеріалів, що сприяє швидкому пізнанню малятами навколишнього світу.

Напишіть відгук